четвер, 7 травня 2015 р.

Сидюк І. ЗОШ І-ІІІ ступенів № 19 Краматорської міської ради

Сидюк Ігор
Краматорська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 19

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА В ДОЛІ МОЄЇ РОДИНИ ТА УСІЄЇ КРАЇНИ

        На мою думку жодна інша історична подія не залишила такої глибокої рани у пам’яті і душах людських, як Друга світова війна – війна небувалих масштабів у людському вимірі. Війна для України почалася 1 вересня 1939 р., коли німецька військова авіація  бомбардувала Львів. Чорні хвилі смерті пройшли нашою землею. 7 млн. українців пішли на фронт, половина з них загинула. Половина з тих, хто вижив, прийшла скаліченою. За роки війни населення України зменшилося на 14 млн. людей.   
     Гітлерівські  окупанти визнавали тільки один метод управління захопленими землями - фізичний і моральний терор, здійснюваний за допомогою гестапо, військ СС і Служби безпеки (СД). Діяли також  з числа місцевих жителів бургомістри, старости, поліція. На роботи в Німеччину було вивезено 2,4 млн. працездатного українського населення.
     Родини, яких торкнулося воєнне лихоліття, зберігають свої рахунки з війною  і в наступних поколіннях. Мій прадід Сидюк Іван Павлович народився 25.11.1925 р. в Краматорську. Найстрашніше, що може статися в долі людини і усієї країни - це війна. 27 жовтня 1941 року Краматорськ був захоплений фашистами. На початку травня 1942 року німці завантажили в товарний ешелон мого прадіда і його товаришів і відправили  на роботу в Німеччину. Але вагони доїхали тільки до Запоріжжя і там надовго зупинилися. Скориставшись цим моментом, Іван з одним з товаришів втекли, і пішки дісталися до Краматорська.
     Краматорськ звільнили 06.09.1943 року і вже 10.09.1943 р. прадіда призвали в Червону Армію. С хвилюванням читаю архівний документ -  нагородний лист на орден Слави ІІІ ступені і дізнаюся, що Сидюк Іван Павлович – сапер 66  саперного батальну 59 гвардійської стрілецької Краматорської дивізії. У ніч з 24 на 25.04.44 р. під інтенсивним огнем супротивника він подолав заболочену ділянку перед дротяним загородженням супротивника і виконав в загородженні три проходи шириною по 4 метри кожен. Під час наступу  направляв стрілецькі підрозділи у ці проходи. Уранці 25.04.44р. під сильним кулеметно-мінометним вогнем  він особисто розширив проходи, знявши ще 12 метрів загороджень. 
     Як звісточку з тієї війни від молодого Івана Сидюка, читаю я про нього у нагородному листі на орден Слави ІІ ступені і пишаюсь його мужністю. 24.09.1944 р., беручи участь в дивізійній розвідці боєм, зблизившись з супротивником, виявив його вогневі засоби і розташування підрозділів.. 29.09.1944 р. керував роботами по очищенню завалів на ділянці довжиною 500 метрів і особисто під вогнем супротивника розміновував міст, знявши 5мін. 30.09.1944 р. пробрався в тил ворога і разом з іншими розвідниками захопили трьох німецьких солдатів в полон.
     В  боях за звільнення Угорщини в 1944  прадід був важко поранений. За подвиги він був нагороджений двома орденами Слави, орденом Вітчизняної війни і безліччю медалей. Після війни вчився в Москві і працював, одружився, виростив двох синів. Бойові рани турбували його до кінця життя. Після важкої хвороби прадідусь помер 2 січня 1993 року. Але пам'ять про нього жива!
     Повернемося в далекий 1942 рік,  до трагічних сторінок історії нашого краю. Перша спроба Червоної Армії відбити захоплений вермахтом Харків була здійснена у січні 1942року. Ця спроба завершилася невдачею, але призвела до виникнення так званого «Барвінківського виступу», який вклинювався у німецькі позиції на сто кілометрів.  28 березня 1942 року Сталін наказав знов провести операцію із взяттям Харкова та поширити Барвінківський виступ. Операція з боку Червоної Армії почалася о 7:30 ранку 12 травня 1942 року і на перших порах розвивалася успішно. Однак радянське командування прогледіло концентрацію ворожих сил і взагалі не передбачало , що німці наважаться контратакувати.  «Одне те, що товариш Сталін схвалив наступальні плани фронту, може служити запорукою успіху нашого наступу», - заявив командувач Південно-Західним фронтом Семен Тимошенко на нараді з командирами у Куп’янську 11 травня 1942 р.
     А тим часом танкова армія генерала фон Клейста  розташувалася на лінії Слов’янськ – Краматорськ. 17 травня 1942 року вона завдала удар у тил радянським військам і вже до вечора просунулась на 25 км на північ. 
      Хто такий генерал Евальд фон Клейст? А той, хто оточив в районі Умані велике угруповання військ Червоної Армії 2 серпня 1941 року; той, хто поблизу міста Ромни, в 200 км на схід від Києва, з’єднався з частинами танкової групи Гудеріана (в котлі під Києвом 25 вересня 1941 року в полон потрапило 600 тис. бійців Червоної Армії); той, хто біля Бердянська 10 жовтня 1941 року оточив 18 армію (у полон потрапило 100 тис. чоловік).
     Того ж дня 17 травня 1942 року представник Ставки Олександр Василевський доповів про зміну обстановки Сталіну. Сталін зв’язався з Тимошенко, який запевнив Верховного, що з ситуацією упорається. Наказ припинити наступ і перегрупуватися надійшов тільки 19 травня. Два дні радянські дивізії «самі лізли у мішок, до пащі ворога». Можливість переходу до оборони не передбачалася навіть теоретично.
     22 травня Клейст з’єднався з Паулюсем біля Балаклеї, оточивши три радянські армії. «У вогняному смерчі навіть мертві не знаходили спокій», - згадував Борис Вітман. Загинуло 171000 осіб, у тому числі сім генералів. У полон потрапили 240000. 29 травня довжина колон полонених досягала декількох кілометрів. З оточення вийшли 22000 осіб.
     Сталін переклав всю відповідальність на керівництво Південно-Західного фронту: «... Якби ми повідомили країні у всій повноті про Харківську катастрофу, то я боюся з вами повелися б дуже круто».   
     Якби Червона Армія не потрапила у кільце оточення в травні 1942 р, битва за Харків мала шанси стати початком кінця Другої світової війни.
        Уроки другої світової війни.   
     Перемога над нацизмом стала можливою, завдяки спільним зусиллям народів різної національності, їх  героїзму і нечуваним жертвам. 
     Нікому не можна порушувати норми міжнародного права і моралі, порушувати територіальну цілісність інших держав.
     Усі ми маємо усвідомити, що мир - це толерантність та співпраця, правова культура і повага до демократичних цінностей. Пожежу легше попередити, чим погасити. Війну легко почати, але важко закінчити.   
     Український народ вніс величезний вклад в Перемогу над нацизмом. Архівні документи про мужні і відважні дії мого діда - яскраве тому підтвердження. Глибока шана ветеранам! Вічна слава загиблим!  Безсмертним є їх подвиг!  Слава Україні! Героям Слава! 


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1.Баграмян И. Х. Так мы шли к победе. — М.: Воениздат, 1977
2.Василевский А. М. Дело всей жизни. М., 1978.
3.Великая Отечественная война 1941-1945. Глав. ред. М.М. Козлов. - М.:   
Сов. энциклопедия, 1985. - 832 с.
4.Жуков Г. К. Воспоминания и размышления. В 2 тт. Т. 2. М., 2002.
5. Сидюк Тамара Григорівна – розповідь 2015 року про Сидюка І. П.,
     м. Краматорськ

6. Сайт www.pamyat-naroda.ru – архівні документи.

Немає коментарів:

Дописати коментар