четвер, 7 травня 2015 р.

Круковець Д. НВК (ЗОШ І-ІІІ ступенів школа №32 - дошкільний навчальний заклад) Краматорської міської ради

Круковець Дмитро Віталійович
Краматорський НВК (ЗОШ №32-ДНЗ)

КРАМАТОРСЬК, ОПАЛЕНИЙ ВІЙНОЮ

Ось і знову весна… у моєму житті вона сімнадцята. Я йду вулицями свого рідного селища до школи. Її видно здалеку. Чотириповерхова красуня височить над селищем, як корабель в океані. Вдихаю ранкове свіже повітря. Я люблю, люблю тебе, мій краю, твою річку-невеличку, твої ліси, безкраї поля.
Чую дзвінки голоси дітлахів, з усіх куточків селища, неначе струмочки, вони збігаються до школи.
Ось і знову мене зустрічає солдат з суворим обличчям, з похиленою у скорботі головою.  Багато років тому він застиг на п’єдесталі  братської могили на подвір’ї нашої школи.
Я пам’ятаю, як  голова ради ветеранів нашого селища, Корнієнко Євгеній Васильович, на зустрічі з членами гуртка «Пам'ять» сказав: «…без пам’яті минулого немає майбутнього…». 1100 наших сельчан, які мешкали на території Шабельківської селищної ради пішли на фронт. Заходжу до школи. Ось і шкільний музей. Тут зберігається пам’ять  про визволителів селища, про сельчан , і тих, хто залишився назавжди  в нашій землі, захищаючи мій рідний край. Більше 40 років існує шкільний музей Солдатської слави, не одне покоління учнів збирали матеріали до шкільного музею: фотоматеріали, листи, архівні документи, спогади очевидців.
22 місяці та 11 днів тривала окупація мого рідного Краматорська. Людина не вибирає собі Батьківщину, як не вибирає матір. Ми народжуємося, одержуючи разом з життям, як безцінний дар, Вітчизну, материнську ласку, рідну мову. В цей час народилася моя бабуся,    Івченко Ярослава Миколаївна. А у підвалі вулиці Шевченка, на садибі Калашникових, народилася дівчинка Тая, яка й нині працює у школі, є моїм класним керівником та викладає математику. За спогадами багатьох очевидців ці місяці були кривавими, жорстокими.
25 січня 1942 року. Цей страшний день ніколи не забудуть мешканці міста. П’ятсот жителів було розстріляно гестапівцями на Міловій горі. Одна з очевидців розповідає, що бачила взимку 1942 року, як вели на розстріл жінку, на руках якої було маля. Серед розстріляних було дуже багато дітей: 12-річний Вася Корнієвський, 10-літня Люба Александрова, яка загинула разом з батьком і діти Перцевих. Гинули цілі родини. Разом з батьком та матір’ю були розстріляні п’ятилітня Женя та восьмирічна Ліда Кузьменко. Всіх не згадати, але пам’ятати про звірства фашистів необхідно.
Війна. У цьому слові біль і розпач матерів, стогін поранених, плач сиріт. Одні з болем скажуть: «Війна, які гіркі спогади про неї». Другі – з підлітковим максималізмом: «Знову про війну, як це було давно». На найвищому пагорбі міста височить обеліск. До підніжжя кладу квіти, тихо, але я чую голоси, стогін, плач, постріли.
Місцями розстрілів мирних громадян стали кар’єр Мілової гори, Червоний яр та кам’яний кар’єр біля селища Іванівка. Після розстрілів фашисти підривали породу і заривали трупи.  Знищено було 6000 мирних  громадян.
Дані з акту судової медичної експертизи, що був складений 25 вересні 1943 (після звільнення від фашистів нашого міста):« На северной стороне Краматорска недалеко от дороги, ведущей в Славянск, находился старый глубокий с обрывистыми краями глинисто-меловой карьер. На дне его обнаружено 3 местилища трупов, всего 785 человека... труп младенца, завернутого в байковое одеяльце и пеленки. При разворачивании последних обнаружена распашонка и отдельные косточки» Хто це? Коля Боровик, чи .можливо, Любочка Кордєва, яка народилася у 1942 році. Їх матері були розстріляні, а малюки засипані землею живими. Страшні факти.
Іду вулицями свого селища, поряд із школою знаходиться вулиця ім. Мариніна, хлопця із Татарстану, який загинув за землю Донецьку. Переходжу через місток через річку Маячку, луками біжу до вулиці ім. М.Клушина, який керував батальйоном 5-ї мотострілкової бригади під час визволення Шабельківки. Назустріч з вулиці ім.С.Горгуля до мене біжать знайомі хлопці і дівчата. Його іменем названа дитячо-юнацька організація нашої школи. На півночі селища, біля лісу, красується невеличка вулиця ім.Гребенюка, учня нашої школи, організатора підпільної групи  в місті Дружківка. Фашисти облили його розпеченим металом, а члени підпільної групи були розстріляні.
Помиляється той, хто вважає, ніби підлітковий вік – то тільки підготовка до справжнього життя, яке тільки починається потім, колись, пізніше… Ні, життя вже почалося! Хочеться тисячу разів крикнути : «Ні!» Не можна забувати своїх коренів, не можна забувати  про ті важкі часи, які пережили люди, не можна забувати війну. Хоча б для того, щоб вона не повторилась.

  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.     Архівні матеріали шкільного музею бойової слави
2.     Бабкін В.А. Краматорськ опалений війною. – Краматорськ: АОЗТ «АПП», 2003.

3.      Волошина Н.Є. Золота осінь перемоги. – Краматорськ: АОЗТ «АПП», 2003.

Немає коментарів:

Дописати коментар