Іщенко О., гімназія із загальноосвітньою школою І ступеня Костянтинівської міської ради

Іщенко Оксана Михайлівна

Костянтинівська гімназія

із загальноосвітньою школою  I ступеня

Василь Гайворонський: праця в умовах окупації

         Сучасні виклики суспільства актуалізували проблему колабораціонізму в роки Другої світової війни. На співпрацю з представниками держави-агресора в роки Другої світової війни українців штовхали як суб’єктивні, так і об’єктивні причини. Звинувачені у зрадництві, такі люди часто змушені були шукати прихистку на чужині.  По-різному склалася доля тих синів і дочок  нашого  народу, які в роки воєнного лихоліття  покинули  рідну  землю. В історії  Костянтинівки помітна постать письменника-емігранта Василя Гайворонського, відомого в діаспорі під прізвищем Гайдарівський.          

         Учні Костянтинівської гімназії з 2007 року проводять пошукову роботу в царині повернення незаслужено забутих імені та творчості митця. Поштовхом до організації краєзнавчої роботи послугували дослідження науковців Донеччини В.Оліфіренка [8], В.Просалової [9], Т.Скворцової (Степикіної), Ф.Пустової [10], В.Романька. Мета цієї розвідки висвітлити діяльність Гайворонського в 1941-1943 роках в період німецької окупації міста.    Джерелами дослідження є сторінки німецької окупаційної преси та спогади доньки  письменника.            

          1924 року на Донеччині утворилась Спілка письменників „Забой”, до якої прийняли й В.Гайворонського. Паралельно з літературною діяльністю він працював на заводі скловиробів, потім почав займатися журналістикою, був помічником редактора Бахмутського журналу «Забой».

        У кінці 1933 року В. Гайворонський заарештований, після ув’язнення в Артемівській тюрмі висланий за межі України. Утік і жив, переховуючись, на Кавказі. На  початку 40-х рр.  повернувся до Костянтинівки, працював робітником на скляному заводі. Записи  в  трудовій  книжці  свідчать,  що  письменник  з  16  грудня  1938  року  по  3  лютого  1939  року  працював  на  Слов’янському  толевому  заводі,  а  з  13  березня  1939  року  по  20  жовтня  1941  року – на  Костянтинівському  скляному  заводі. У родинних архівах Гайворонських зберігається профспілковий  квиток  митця,  виданий  8  січня  1941  року.  Внески  сплачені  з  вересня  1940  року  по  серпень  1941  року.  З початком   війни   Гайворонського мобілізують у армію. У грудні 1941 року  повернувся додому з оточення.

          Намагаючись знайти відповідь на запитання про те, що ж спонукало письменника співпрацювати з окупантами, ми переглянули фотокопії примірників періодичних видань Костянтинівки за 1941 – 1943 роки. З’ясувалось, що 25 грудня 1941 року в місті видавалась газета «Костянтинівська вісті». За друк у ній спочатку відповідав редактор А. Цимбалюк (з № 6 від 08.01.1942 року по №119 від 12.03.1943 року), потім – І. Степанченко (з № 124 від 29.05.1943 року по № 131 від 17.07.1943 року), і лише останні номери (з 21 серпня 1943 року по 1 вересня 1943 року) підписані В.Гайворонським як редактором.

         Протягом періоду окупації змінювались зовнішній вигляд та назва газети. Перший номер від 25 грудня 1941 року вийшов під знаком тризуба та грифом, що видає газету місцева комендатура. Із № 25 від 9 травня 1942 року під назвою газети вміщено переклад німецькою мовою, а з № 38 від 21.06.1942 року змінено формат назви: двічі зображений тризуб, назва набрана курсивом. У номері від 10 жовтня 1942 року зазначено, що виходить останній номер газети «Костянтинівська вісті», що в подальшому газета виходитиме в збільшеному тиражі, тричі на тиждень на чотирьох сторінках під назвою «Відбудова» та поширюватиметься в Костянтинівському та Артемівському районах. З 13 жовтня 1942 року газета «Відбудова» виходить без знака тризуба.

         З початком окупації міста нацисти  почали залучати місцеве населення до органів управління: місцевої комендатури, біржі праці, жандармерії, культурних установ. Був серед тих, хто погодився співпрацювати з ними і Гайворонський. Його статей у примірниках газети небагато. У номері від 5 квітня 1942 року вміщена стаття «Христос воскрес!», у якій автор згадує про заборону святкувати Великдень у радянські часи. 12 серпня 1942 року надруковано співчуття родині Гайворонських з приводу смерті батька – Андрія Гайворонського 10.08.1942 року.  З некролога зрозуміло, що в цей час Василь Андрійович обіймає посаду секретаря редакції газети. 29 жовтня 1942 року газета розмістила нарис письменника «Великі пожежі», з якого постає картина відступу радянської армії, коли були знищені основні підприємства міста.        

          Ще одна стаття В.Гайворонського надрукована 28 липня 1943 року й називається «Грунт життя». У ній ідеться про селище Кіндратівка, відоме до війни під назвою «колонія № 1», оскільки там проживали німці-колоністи. Автор розповідає про їхній побут та способи ведення господарства, зауважуючи, що в часи колективізації «німці-хлібороби зникли зі свого села. Частину з них було заарештовано відразу, а частину заслано на загибель у далеких краях» [11]

       Отже, у роки Другої світової війни в Костянтинівці поширювалась періодична преса. Гітлерівці «загравали» з місцевим населенням та підтримували ідею українізації краю. У цей період у місті перебував письменник В.Гайворонський, який раніше працював заступником редактора журналу «Забой» та зазнав переслідувань органів НКВС. Імовірно, що бажання жити в незалежній Україні стало причиною його співпраці з окупантами. Цього вистачило, щоб за іменем Гайворонського закріпилось тавро «посібник ворогів». Він повторив долю багатьох українських діячів,  які помилково очікували від гітлерівців визволення. Тоталітарний режим, під якою маскою він би не ховався, далекий від надання націям права на самовизначення.

       У  повісті  В.Гайворонського  “Заячий  пастух”  є  рядки,  які  найбільш  повно  передають  трагедію  його  душі  й  залишаються  актуальними  для  тих,  хто   покидає  рідну  землю  в  пошуках  кращої  долі: «А  як  трапиться  комусь  залишити  свою  Батьківщину,  то  сумуватиме  за  нею,  поки  житиме,  і  сум  укоротить  такому  життя».

СПИСОК ВикористанИХ ДЖЕРЕЛ ТА  літературИ

1.     Біляїв В. На неокраянім крилі... (Штрихи до літературних портретів західної діаспори). - Донецьк, 2003. - 347 с.

2.     Гайворонський В. А світ такий гарний... / А світ такий гарний... -  Буенос-Айрес, 1962 - с. 119-238.

3.     Гайворонський В. Непрошений гість. / А світ такий гарний... -
    Буенос-Айрес, 1962. - с. 7-63.

4.     Гайворонський В. Спокута.    Філадельфія, 1991.

5.     Донеччино!   Згадай  своїх  синів!   Слово  землякові  Василю
Гайворонському//Донбас. - 1993. -№ 1 - 2. - С. 134-137.

6.     Задорожня Л.О.  Про В.А.Гайворонського // Василь Гайворонський. Заячий пастух  - Донецьк, 2010 – с.153 - 154.

7.     Матеріали бесід з А.В.Туровською. Бесіди проведені: 14.01.2010р. тривалість бесіди – 1 година; 18.01.2011 р., тривалість бесіди – 1 година.   

8.     В. Оліфіренко. Гайворонський Василь Андрійович: на Донеччині й за кордоном. [ Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hatanm.org.ua/index.php

9.     В. Просалова. Дві постаті письменника-експатріанта //  Закордонне українство – Донецьк, 2008 – с. 224 – 232.

10.           Пустова Ф. Д.  Естетичні функції пейзажів у творах В. Гайворонського. // Закордонне українство – Донецьк, 2008 – с. 249 – 260.

11.           Фотокопії періодичних видань міста Костянтинівка з 25.12.1941 р. по 01.09.1943р. – 185 сторінок. 185 сторінок

12.           Ярошевич І. Життєві колізії Василя Гайворонського // Закордонне українство – Донецьк, 2008 – с. 233 -238.