Земляна Анастасія
Маріупольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №7
УРОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ
Пройшло 70 років після завершення Другої світової війни,
а вона все не покидає нашої пам’яті. Мабуть, це тому, що ця трагедія стала
найбільш повчальним уроком для усього людства за останні 100 років. Проте
найважливішим наразі є не її значення, а наше ставлення до неї і спроможність
прийняти ці уроки. Напередодні травневої річниці я спробую для себе визначити,
чого ж мене навчила ця війна.
Перш за все замислююся, як почували себе у воєнні роки
діти, такі ж підлітки, як і я? Із підручників історії дізнаюся, як героїчно
вони боролися з окупантами в підпіллі! Особливо захоплююся сміливістю юних
партизанів Одеси та Миколаєва. «Партизанська іскра» – підпільна організація
старшокласників на чолі зі шкільним вчителем В. Моргуненком – здійснила
кілька вдалих диверсій на залізниці, визволила з полону групу військових. Мені
здається, що я також могла б допомогти в захисті Вітчизни, проте як? На мою
думку, перший урок війни – це ствердження необхідності патріотизму та
самопожертви, які, немов багряний вогник, мають горіти в серці кожного
громадянина.
А як зламала війна долі молоді? Нещодавно мені пощастило
поспілкуватися із колишньою остарбайтеркою, яку етапували до Німеччини в
далекому 1943 р. Дивно, але в очах Валентини Іванівни я не побачила ні скарг на
здоров’я, зіпсоване в тяжких умовах роботи, ні жалю за рідним краєм та
батьками. Жінка із болем у серці згадувала, як їй хотілося бути звичайною
дівчиною у свої 19. Десь далеко в її єстві жевріло бажання залишатися молодою і
чарівною. Уявіть собі: робочу сукню, зшиту з простирадла, доводилося вдягати
навиворіт, щоб приховати сліди бруду. Жіночність юної українки не знищила тяжка
праця на чужині! На мій погляд, війна навчила людей залишатися собою, цінувати
кожну хвилину свого життя. Цього вчуся і я.
Важко було й жінкам в окупації. Добре, коли є дорослі
діти-помічники. А коли на руках у жінки немовля, а чоловік на фронті? Моя покійна
сусідка Віра Олексіївна дитиною пережила голодні 30-ті, а потім на її тендітні
плечі впав тягар вдови солдата Червоної армії, який героїчно загинув під час
оборони одного з міст України. Усе життя жінка прожила в тузі за коханим
чоловіком, проте жодного разу з її уст я не почула ані ноти нарікань на таку
нелегку долю. Кожного разу Віра Олексіївна розповідала про свого чоловіка із
ніжністю і безмежною любов’ю. У такі хвилини я починала розуміти: вічне кохання
існує. А також існує непоборна сила, мужність і стійкість, які не дають зламати
український дух. Війна загартувала людей, зробила їх незламними. Шкода, що
здійснити такі зміни спроможна саме вона.
Аж ось на порозі ХХІ ст., а в наше життя увірвалася
війна… Гармати, зенітки, «бетери» – ці слова надто глибоко увійшли в наш
лексикон. Надписи «Бомбосховище» та інструкції «Як вберегтися під час
артобстрілу» усе більше почали заглиблювати нас у стан страху й неспокою та
повертати в ті далекі сорокові. Тож тепер, напевне, ми краще почали розуміти,
які жахливі часи пережили наші співвітчизники в роки найбільшої катастрофи ХХ
ст.
Для себе я зробила висновок: Друга світова війна стала
повчальною для всього людства та України зокрема. Для нас вона стала мірилом
усіх військових конфліктів, які тільки виникають на Землі. Зверніть увагу,
навіть зараз ми нерідко чуємо такі вислови: «навіть німці такого не робили…»,
«гірші за німців» тощо.
Проте, на мою думку, для нас Друга світова війна – це все
ж таки сюжет з підручників історії чи
уст очевидців. Тільки відчувши на собі холод війни, починаєш прислуховуватися
до уроків минулого. І раптом мимоволі переоцінюєш життя, більше турбуєшся про
рідних та близьких, надаєш сакрального значення мирному небу над головою і
цінуєш усі блага, які може забрати війна. Дивно, але нарешті починаєш дійсно
поважати ветеранів! І від цього страшно.
А ще страшно від того, що ми, люди ХХІ ст., епохи
сучасних технологій, у вирішенні наших проблем, не можемо обійтися без
кровопролиття. За 70 років ми так і не знайшли дієвих методів для вирішення
конфліктів. Тож виринає інша думка: Друга світова війна все ж людей нічого не
навчила. Виходить, що в суспільному масштабі війна була, є і залишається
найбільш дієвим способом боротьби. А у масштабі окремої особистості війна – це
інструмент для зміни світосприйняття.
Вона навчила нас багатьом цінностям, дала безліч
висновків, показала вартість людського життя. Проте у моєму серці залишається
бажання, аби в історії людства війна стала не повчальним явищем, а одиничним!
Семенко
Мария
Мариупольская общеобразовательная школа
І-ІІІ ступеней №44
Вторая мировая война – уроки
для современности
Мы должны быть достаточно сильны, чтобы выиграть войну,
и достаточно мудры, чтобы ее
избежать
Линдон Джонсон
Страшное слово война… Мы пережили её, самую жестокую
войну в истории человечества, в прошлом столетии, считали, что повторение
подобных событий невозможно, однако, как и положено в истории все повторяется,
и мировое сообщество вновь оказалось на пороге новой войны. Значит, люди не
сделали правильных выводов из трагических событий прошлого и не вынесли верных
уроков. Людям современности нелегко судить о событиях и причинах Второй мировой
войны, потому что они всё больше и больше отдаляются во времени. Однако если мы хотим иметь будущее,
нужно рассуждать и учитывать её итоги и преподнесённые для потомков уроки. Как известно, наше будущее строится на обломках
прошлого. Каждый наш шаг – начало новой истории, и любое действие обязательно
повлияет на последующий ход событий.
Ярким примером этого стал Версальский мир, который
закрепил итоги Первой мировой войны, став фундаментом для Второй. Условия
Версальского договора существенно видоизменили политические карты мира и
Европы. Породив настроения реваншизма и неудовлетворённости.
Таким образом, можно выделить одну из главных причин
начала всех воин – передел сфер влияния и изменение карты мира в свою пользу. И
Вторая мировая не стала исключением из правил. Идея Б. Муссолини о создании
Итальянской империи, намерения А.Гитлера подчинить себе полмира, растущие
«территориальные» аппетиты И. Сталина … Это приводит нас к мысли, что необходимо
довольствоваться тем, что имеешь и уметь вовремя остановиться – первый
и самый главный урок Второй мировой.
Необходимо заметить, что опасность войны особенно
возросла, когда в ряде стран пришли к власти диктаторские, тоталитарные режимы,
готовые силой изменить существующую систему. Яркими примерами были политические
лидеры Италии (Б. Муссолини), Германии (А. Гитлер), СССР (И. Сталин). Это
были самолюбивые, непредсказуемые и жестокие люди, которые обладали
способностью привлекать к себе массы, заставлять их повиноваться и следовать за
собой, тем самым удовлетворяя свои амбиции и тщеславие, не задумываясь при этом
ни о человеческих жертвах, ни о разрушительной силе войны, ни о потерях,
которые она принесет. Чтобы избежать ошибок прошлого в современном мире, альтернативой
тоталитаризма должны стать утверждение принципов демократии и неукоснительное
их соблюдение – не менее важный урок, который мог бы предотвратить
новые войны.
Следует отметить, что особое влияние на развязывание
войны оказал научно-технический прогресс, а именно разработка новейших
технологий в сфере вооружения. А так как в мирное время оружие не востребовано,
то необходимо создать такие условия, чтобы данный продукт имел спрос, к
сожалению, это - война. Множество стрелкового, артиллерийского, авиационного,
морского оружия было усовершенствовано в годы Второй мировой войны. Оно
позволяло уничтожать практически беспрепятственно огромное количество людей,
техники и военных сооружений, стирать с лица земли целые города. Особо
смертоносным на долгие годы вперед стало атомное оружие, которое поразило мир
своей неподдельной жестокостью, примером является трагедия Хиросимы и Нагасаки.
Исходя из этого, можно сделать вывод, что война заставляет двигаться науку в противоположном,
своему призванию направлении, чего мы и должны избегать. Ведь все знания,
накопленные человечеством за весь период своего существования, должны идти на
благо, а не на его уничтожение – урок-призыв к современникам.
Трагическим уроком для нас должна стать память о
Холокосте и геноциде, о создании концентрационных лагерей, унесших миллионы
жизней - Майданек, Треблинка, Освенцим, Белжец, Дахау. Чтобы эти названия
никогда не звучали, нам необходимо вынести для себя урок, что шовинизм, антисемитизм,
крайний национализм, расизм – путь в никуда. Именно толерантное отношение ко всем
народам, их традициям, культуре, истории, вероисповеданию – это залог мирного
сосуществования всех людей на земле.
Под действием всех этих факторов разгорелась самая
кровавая война человечества, которая унесла жизни более 65 млн. человек, в том
числе 27 млн. военнослужащих на поле боя, 12 млн. – в лагерях смерти, 2 млн. –
участников партизанского движения, 1,5 млн. – от бомбардировок, 12 млн. – от
голода и эпидемии. До сих пор весь мир скорбит и чтит память погибших… Главным
уроком, который мы должны вынести из страшных событий прошлого, является то,
что человеческая
жизнь неприкосновенна и бесценна.
Подводя итог размышлениям о том, чему научила нас
история Второй мировой войны, можно прийти к выводу, что военную опасность возможно
предотвратить - только необходимо умение и желание извлекать уроки,
преподнесенные нам трагическими событиями прошлого. Стремясь к установлению
демократических принципов, направляя научно-технический прогресс на благо
человечества, будучи толерантным по отношению к представителям всех народов и
помня о важности человеческой жизни, мы уже делаем первый шаг навстречу миру.
Как сказал Франклин Рузвельт: «Войны заразны», но если мы примем во внимание
все уроки, то мы всё же сможем найти панацею и избежать предрекаемой многими Третьей
мировой войны.
Нельзя забывать, что История - самый лучший учитель.
Немає коментарів:
Дописати коментар