четвер, 7 травня 2015 р.

Ференц К. Комишуватська ЗОШ IІІ ступенів № 4 Першотравневої районної ради

                                 Ференц Ксенія
                                                                     Комишуватська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Герой села Комишувате

В усі часи люди намагалися закарбувати теперішнє та зберегти минуле. Поступово, з плином часу, люди творили історію, передавали з уст в уста події, які сколихнули покоління, щоб ми та наші нащадки мали приклад для наслідування, або, навпаки, - робили висновки і не повторювали попередніх помилок.
Люди зараз надто егоїстичні, думають тільки про себе і ніяк не бачать себе в масштабах країни, а тим більше – планети. Мало хто відчуває провину за те, що відбувається навкруги. Ми, навіть, знаходимо винних і в тому, що ми чимось невдоволені. Саме така позиція людини призводить до війн. Зло процвітає тому, що є безліч байдужих людей, які його не бачать.
Бути справжнім громадянином – означає знати минуле своєї Батьківщини, не бути байдужим до історії Вітчизни і сьогоденних проблем. Для мене Батьківщина – це Україна, це Донбас та моє рідне Комишувате. Я пишаюся історією мого села, яке мирно розкинулося серед степів Приазов’я. Родючі чорноземи, широкі лани, квітучі сади – це і є моє рідне село. А головне багатство, істинна гордість Донбасу і нашого села – це люди, працьовиті, здатні на подвиг, на співчуття.
Я хочу розповісти про людину, яка жила в селі Комишувате не так давно, але залишила після себе величну пам’ять, - Федора Прохоровича Маліцького. Всі гості й мешканці села можуть побачити це ім’я на меморіальній дошці школи. З 2008 року Комишуватська школа носить ім’я цієї людини; поруч на дошці – портрет вже немолодої людини з розумними лагідними очима. За цим фото прихований героїзм та самовіддача. Ф.П. Маліцький – учасник Другої світової війни, голова першого об’єднаного колгоспу, що колись існував у нашому селі.
За своє життя Федір Прохорович зробив дуже багато для свого села, для людей, за що й досі згадують його з пошаною.
Народився Федір Прохорович 1914 року в селі Перепис, що на Чернігівщині. Довго водила його доля різними стежками, доки не привела жити у наше село Комишувате. Ріс Федір у непрості часи, а в голодному 1933 році його родина переїхала на Донеччину, в надії на краще життя. Спочатку жив в Ялті, а працювати відрядили до Маріупольського земельного відділу, де відбулася його доленосна зустріч з ветеринаром колгоспу ім. Дзержинського. Він, побачивши потенціал завзятого парубка, запросив Маліцького працювати спеціалістом сільського господарства. Невдовзі у сусідньому селі зустрів Федір Прохорович гарну молоду дівчину, яка працювала вчителькою. Небагато часу знадобилося, щоб зрозуміти, що це – кохання, тому в 1937 році Федір і Марія одружились, а через рік вже мали сина. Служив Маліцький в армії. Закінчив Федір Прохорович курси командирів у місті Харкові, служив командиром взводу в Луганську. Згодом навчався у військовій школі Києва. Як і всі молоді хлопці, будував плани на майбутнє, уявляв тихе сімейне життя. Селяни налагоджували добробут, жили думками про майбутнє, але все це зруйнувала страшна звістка про початок війни, яка, наче вирок, пролунала 22 червня 1941 року по всій країні.
На початку війни служив Маліцький помічником коменданта, а потім пішов на фронт. „Наші сили з ворогом були нерівні, на початку війни ми були вимушені відступати і оборонятися, хоча вчили нас тільки наступати”, - згодом згадував Федір Прохорович. Воював він у Західному окрузі в 305 окремому розвідбатальйоні в якості командира роти, батальйону. У 1942 році під містом Харковом він та ще одинадцять солдатів потрапили в оточення. Дивом вдалося вирватись. Продовжував воювати в діючій армії. За десять днів до закінчення війни був серйозно поранений, після чого лікувався у госпіталях Чехословаччини та Угорщини. За заслуги перед Батьківщиною  Федора Прохоровича було нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня, а потім ще одним орденом Вітчизняної війни у післявоєнні роки.
Закінчилась війна, відсвяткували Перемогу. Маліцький повернувся до Ялти, а згодом приїхала і дружина з сином. Нарешті почались омріяні трудові будні. У 1950 році Федір Прохорович переїздить з родиною до Комишуватого і стає головою першого об’єднаного колгоспу імені Кірова, який склався з  трьох господарств. Всі працівники дуже шанували такого керівника, бо  Маліцький залишався простою людиною, сам любив працю і вимагав того ж від підлеглих. Згадують селяни, що вранці можна було побачити голову колгоспу і на фермі, і в полі, і в саду. Для кожного колгоспника у нього знаходилися слова – чи співчуття, чи підтримки, чи похвали. Багато працювали селяни. Поліпшилося життя населення, процвітало господарство. Понад усе  Маліцький мріяв про те, щоб молодь не втрачала трудового натхнення і дисципліни, аби будувати міцну державу.
Федір Прохорович був справжнім патріотом, любив свій народ, любив рідну землю і рідне село. Таке розуміння життя притаманне не кожному, а тільки людям високого духовного рівня, яким і був Федір Прохорович Маліцький. Він відчував єдність з трудовим народом, відповідальність за все, що відбувається на Батьківщині.
Висить меморіальна дошка з ім’ям мужньої і доброї людини як згадка і настанова молодому поколінню села. Він був героєм і залишиться ним навіки, тому ми не маємо права забути ім’я Ф.П.Маліцького.
І кожного разу, проходячи повз меморіальну дошку, все ж таки щось нас змушує зупинитись, задуматись. Значить, є в нас почуття патріотизму, причетності до історії нашого народу, почуття вдячності людям, які залишили яскравий слід на нашій рідній  землі. Значить,  і ми залишимо гідну пам’ять про себе.
  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Сас П.М. Історія України : Навч. Посібник. – Л.:Дивосвіт, 2001.
2.Війни і мир.:Видавництво ЗАТ «Українська прес-група» Київ 2007.
3.Андерсон Єльза Ансівна, 1923 р. народження, с.Комишувате, бесіда тривала 2 години, запис зроблено 15 червня 2014р.
4.Бердник Марія Петрівна, 1926 р. народження, с. Комишувате, бесіда тривала 1,5 години, запис зроблено 3 березня 2015 року.


Немає коментарів:

Дописати коментар