Забуттю не підлягає…
Згадай їх усіх,
замордованих, вбитих,
І гідно живи їх
життям недожитим!
За увесь
час свого існування наша планета бачила
багато озброєних сутичок, війн. Але наймаштабнішими були Перша та Друга світові
війни. Війна завжди несе людям біль, страждання, смерть. Думаю, з цим буде згодна кожна людина, не дивлячись на те, у якій
країні вона живе.
Війна… Лише з фільмів, творів
мистецтва та літератури, розповідей рідних та вчителів ми дізнаємося, скільки
вона наробила горя та болю, скільки життів забрала в небуття. Холод, голод,
злидні, страх, розпач та смерть, яка
зустрічалася на кожному кроці,- все це зараз здається просто неможливим для людських
сил. Але нащадки мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей,
ніколи не падаючи духом.
Друга світова стала найбільшою
війною в історії людства. У ній брали участь десятки країн, які боролися кожна
за свої цінності та пріоритети. Ніколи на землю не проливали стільки крові, не
була похована така велика кількість людських жертв. Україну теж не оминула така
участь. Війна постукалася у двері майже кожного будинку, принесла горе тисячам
матерям,
які втратили своїх синів, дружинам - загиблих чоловіків,
дітям, яких залишила сиротами. Багато
письменників і зараз не полишають тему війни, розповідаючи про речі і події,
свідками яких ми не стали, які є невиліковним болем декількох поколінь.
Війна-це страшне слово. Багато
юнаків та дівчат відразу зі школи потрапили на фронт. Вони ще як слід не бачили
життя, але вже відчули всі страхіття війни. Смерті красивої не буває, тим паче в молодому віці.
Ми не повинні забувати подвиг старшого покоління, щоб не повторився цей жах.
У війні важко визначитись, хто правий , а хто
винен. Народ йде за своїм вождем. Сильна духом людина завжди привертає велику
увагу і веде за собою інших. І не знаючи в очі цю людину, не можна нікого
звинувачувати. Ніхто не знає його
помислів, ідей, сподівань, думок, окрім його самого. І якщо вже розмірковувати
про те, хто не прав, то я думаю, що все людство. Люди забули, що вони-Люди, і
навколо них теж люди, і не важливо, якого кольору в них шкіра, чи в якого Бога
вони вірять. Але ідеологія Другої світової війни переконала
одних у тому, що їхні супротивники-недолюдки, яких можна без жалю вбивати. На
мою думку, деякі потроху загубили свою
людяність.
Війна примушує йти проти себе. Багато хто загинув просто від того, що не зміг
спустити курок, не зміг підняти руку на людину. У той час людство втратило багато гідних людей.
Друга світова війна – час
спустошених домівок, зламаних доль, розбитого щастя, втраченого дитинства,
зруйнованих сімей. Це страшні військові злочини: тортури та знущання,досліди
над живими людьми. Це спалені міста та села, заміновані поля, концтабори. Але найстрашнішими
були фанатики, які готові були зробити усе для того, щоб перемогти. Наприклад,
спустити щурів, заражених чумою.
Ті, хто вижив, назавжди залишилися
героями, які боролися за те, що було для них святим. Подвиги ніколи не
здійснюються заради того, щоб героєві потім співали дифірамби та накладали
лаврові вінки. Людина не може цього передбачити, вона діє, не розмірковуючи. Чи
думали українські люди, що про них співатиме пісні народ? Ні, вони просто боронили
свою землю від загарбників, бо любили її над усе. І коли хтось гнув їх до землі,
і вони гинули, на їхнє місце ставало вдвоє більше. Це справжній подвиг!
Я твердо можу сказати, що ніякі
інтереси та амбіції не виправдовують масового вбивства. І сподіваюся, що Друга
світова буде останньою в історії Землі. Інакше людство просто не виживе. Дуже хотілося
б, щоб люди засвоїли ці уроки і у майбутньому завжди пам’ятали про небезпеку.
Багато чого, дивовижно багато
чого може зробити людина, якщо вона знає, заради чого і за що вона бореться. Я
не хочу, щоб повторилися страхіття війни. Нехай в мирі ростуть діти. Людська
пам’ять береже в собі досвід багатьох поколінь, що жили до нас.
Нехай же ця пам’ять і досвід учать нас добру, миролюбству, людяності. І
нехай ніхто з нас не забуде, хто і як боровся за нашу свободу і щастя.
У нас, у живих, є багато прав:
право на щастя, дружбу, любов. Але одного права нині немає і ніколи не повинно
бути - права забувати по те, що зробили для нас загиблі в ім’я миру, в ім’я життя на Землі. І це потрібно не мертвим,
це потрібно живим!
Моя країна, та й уся Земля
взагалі, далека від досконалості. Але ми
живемо на ній і повинні думати про її майбутнє. Чим би ми не займалися, що б не
робили, треба пам’ятати: кожний крок, кожна велика чи мала справа – це
вклад у майбутнє. В ім’я цього
майбутнього , в ім’я щастя всіх людей на землі, пам’яттю матерів та кров’ю загиблих прошу: творіть
добро!
Мир полям і лугам,
Де ромашок білий цвіт,
Мир траві і пташкам,
Мир тобі, ВЕЛИКИЙ СВІТ!
Немає коментарів:
Дописати коментар